Що означає ст. 125 КК України? Яке покарання за легкі тілесні ушкодження, як визначають їх ступінь тяжкості та як довести їх у суді.

Що передбачає 125 стаття? та Що означає 125 стаття?

Стаття 125 КК України встановлює кримінальну відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження та визначає, яке покарання за легкі тілесні ушкодження може бути призначене винній особі. Для правильної правової оцінки важливо розуміти, що передбачає стаття 125 КК України, які ушкодження вважаються легкими, як визначається їх ступінь тяжкості та від чого залежить вид і розмір покарання. Нижче розглянемо зміст статті 125 КК України, її основні положення та критерії, за якими легкі тілесні ушкодження відмежовуються від ушкоджень середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень.

Відповідно до ст. 125 Кримінального кодексу України (далі — «КК України»), умисне легке тілесне ушкодження — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, — карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року, або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Згідно із підпунктами 1.5.1.–1.5.2. п. 1.5. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6, згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке. Легке може бути таким що: спричиняє короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності; не спричиняє зазначених в п. 1.5.1 наслідків.

Що входить до легких тілесних ушкоджень?

Під легкими тілесними ушкодженнями розуміють такі ушкодження, які не становлять небезпеки для життя та не призводять до тяжких наслідків, однак можуть викликати короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Щоб правильно визначити, чи належать отримані травми до категорії легких тілесних ушкоджень, необхідно враховувати вимоги законодавства, висновок судово-медичної експертизи та сформовану судову практику Верховного Суду. Саме від цих обставин залежить правильна кваліфікація діяння за статтею 125 КК України та притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Важливою у даному випадку є постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 703/2325/14-к, де Верховним Судом було зазначено, що Суд звертає увагу на те, що згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17 січня 1995 року, судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним та Кримінально-процесуальним кодексами України і цими Правилами. З медичної точки зору, тілесні ушкодження це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

Згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке.

Легке тілесне ушкодження може бути таким, що спричиняє короткочасний розлад здоров`я чи незначну стійку втрату працездатності, або не спричиняє зазначених наслідків. Ознаки легкого тілесного ушкодження: а) короткочасний розлад здоров`я; б) незначна стійка втрата працездатності.

Короткочасним належить вважати розлад здоровя тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%. Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоровя чи незначної стійкої втрати працездатності, це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше як шість днів.

Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. При експертизі тілесних ушкоджень у висновках експерта (акті) повинні бути відображені: характер ушкоджень з медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом кістки тощо), їх локалізація і властивості; вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження; механізм виникнення ушкоджень, давність (термін) спричинення ушкоджень; ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки небезпека для життя, розлад здоров`я, стійка втрата загальної працездатності тощо.

Підсумки у висновку експерта (акті) повинні бути результатом аналізу відомостей, що встановлені при проведенні експертизи. Вони повинні бути детальними і науково обґрунтованими.

Як видно з висновку експерта № 330 від 11 вересня 2013 року, згідно з даними судово-медичного огляду в ОСОБА_8 були наявні синці на тулубі. Вказані ушкодження виникли від неодноразової дії тупого предмета, що мав обмежену травмуючу поверхню, могли бути спричинені за механізмом, про який повідомив потерпілий, за давністю заподіяння можуть відповідати часу події і за ознакою короткотривалого розладу здоровя відносяться до категорії легких. Згідно з даними медичних документів у ОСОБА_8 на фоні спричинення йому тілесних ушкоджень виник, як наслідок ситуативної реакції, реактивний стан, який протягом короткотривалого проміжку часу проявлявся стійким цефальгічним, помірним вестибулоатаксичним та вираженим астено-невротичним синдромами і за даною ознакою короткотривалого розладу здоровя відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткотривалий розлад здоров`я. Детальніше у постанові Верховного Суду за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96545118

Як визначити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень? та Як довести легкі тілесні ушкодження?

Щоб правильно визначити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, недостатньо лише оглянути потерпілого чи оцінити його самопочуття. Законодавство встановлює чіткі критерії, за якими судово-медична експертиза визначає, чи є ушкодження легкими, середньої тяжкості або тяжкими, а також чи спричинили вони короткочасний розлад здоров'я або незначну стійку втрату працездатності. Саме висновок судово-медичного експерта є одним із ключових доказів для правильної кваліфікації діяння за статтею 125 КК України та вирішення питання про кримінальну відповідальність.

Так, відповідно до п. 2.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6, ознаки легкого тілесного ушкодження: а) короткочасний розлад здоров'я; б) незначна стійка втрата працездатності.

Легке тілесне ушкодження може бути таким, що: а) спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності; б) не спричинило зазначених наслідків.

Короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).

Під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%.

Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, — це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів.

Згідно із підпунктом 4.1.–4.16. п. 4 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6, судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.

Судово-медичний експерт встановлює особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює, з'ясовує у нього обставини заподіяння ушкоджень, скарги та, за потребою, інші відомості; ознайомлюється з матеріалами справи і наявними медичними документами. Всі отримані відомості фіксуються у висновку експерта (акті судово-медичного обстеження — надалі акт).

Якщо необхідні медичні документи експерту не подані, він заявляє особі чи органу, що призначив експертизу, клопотання про надання відповідних документів.

Примітка. Керівники і лікарі лікувальних закладів зобов'язані подавати судово-медичному експерту при виконанні судово-медичної експертизи допомогу в проведенні клінічного обстеження і консультацій, здійснюванні лабораторних аналізів.

При проведення судово-медичної експертизи експерт повинен використовувати оригінали медичних документів. У виняткових випадках дозволяється використання копій і виписок, за умови відображення в останніх вичерпних відомостей про ушкодження та їх клінічний перебіг. Ці документи мають бути засвідчені підписом лікаря і печаткою лікувального закладу.

В необхідних випадках судово-медичний експерт може використовувати відомості досліджень, що проводяться із залученням відповідних спеціалістів, не обстежуючи потерпілого особисто.

У цих випадках у висновках експерта (акті) зазначається: де, коли і ким досліджувався потерпілий, які відомості при цьому встановлені і яких висновків дійшов спеціаліст. Підсумки складаються експертом з урахуванням вказаних результатів, що викладені письмово.

Судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканини і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних термінів.

Примітка. Діагноз забій (м'яких тканин) голови, грудної клітки, живота тощо не враховується при оцінці ступеня тяжкості, за умови, що він встановлений на основі суб'єктивних факторів і не підтверджується об'єктивними відомостями.

Загострення попередніх захворювань після заподіяння тілесного ушкодження, а також інші наслідки ушкодження, що обумовлені не власне характером цього ушкодження, а випадковими обставинами (наприклад, алкогольним сп'янінням, правцем), індивідуальними особливостями організму (наприклад, гемофілією), дефектами надання медичної допомоги тощо не повинні враховуватися при оцінці ступеня тяжкості. В таких випадках експерт зобов'язаний вказувати характер причинно-наслідкових зв'язків між ушкодженням і такими наслідками.

Ушкодження хворобливо змінених тканин і органів може бути розцінено за ступенем тяжкості як ушкодження здорових, якщо між цим ушкодженням і несприятливим кінцем є прямий причинний зв'язок.

У випадках смерті за наявності тілесних ушкоджень судово-медичний експерт поряд з вирішенням інших питань зобов'язаний встановити наявність чи відсутність причинного зв'язку між ушкодженням і смертю. Якщо в постанові про призначення експертизи міститься питання про ступінь тяжкості ушкоджень, що були виявлені на трупі, судово-медичний експерт зобов'язаний зазначити, чи мають ці ушкодження ознаки тяжкого, середньої тяжкості чи легкого, використовуючи критерії, що викладені у цих Правилах.

Встановлюючи причинний зв'язок між ушкодженням і смертю, судово-медичний експерт не повинен характеризувати тілесні ушкодження як безумовно чи умовно смертельні. У випадках, коли між ушкодженням і смертю є причинний зв'язок, ці ушкодження можуть бути ним оцінені як смертельні.

При експертизі тілесних ушкоджень у висновках експерта (акті) повинні бути відображені: характер ушкоджень з медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом кістки тощо), їх локалізація і властивості; вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження; механізм виникнення ушкоджень; давність (термін) спричинення ушкоджень; ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки — небезпека для життя, розлад здоров'я, стійка втрата загальної працездатності тощо.

Примітка. Якщо при обстеженні потерпілого експерт виявляє різне походження тілесних ушкоджень, він встановлює, чим заподіяне кожне з них; якщо ушкодження мають різну давність, позначається неодноразовість їх нанесення, вказуються строки спричинення кожного з ушкоджень і ступінь їх тяжкості.

Підсумки у висновку експерта (акті) повинні бути результатом аналізу відомостей, що встановлені при проведенні експертизи. Вони повинні бути детальними і науково обґрунтованими.

Складання так званих попередніх висновків, що містять згадане твердження про ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, неприпустиме.

У випадках встановлення за об'єктивними медичними відомостями, що тілесне ушкодження було небезпечним для життя чи коли наслідки і кінець ушкодження, що не було небезпечним для життя, не викликає сумнівів, судово-медичний експерт визначає ступінь тяжкості тілесного ушкодження, не очікуючи його кінця.

При наявності ушкоджень різного ступеня тяжкості експерт не має права визначити цей ступінь «у сукупності» за найбільш тяжким ушкодженням. В таких випадках можливе лише об'єднання однакових за ступенем тяжкості ушкоджень.

Судово-медичному експерту належить утриматись від встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у випадках: невизначеності клінічної картини чи недостатнього клінічного і лабораторного обстеження потерпілого; невизначеного кінця ушкодження, що не було небезпечним для життя; відмови обстежуваного від додаткового огляду чи явки його на повторне обстеження, якщо це позбавляє експерта можливості правильно оцінити характер ушкодження, його клінічний перебіг і кінець; відсутності медичних документів, у тому числі результатів додаткових досліджень, без яких не можна судити про характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.

У таких випадках судово-медичний експерт у своїх підсумках викладає причини, що не дозволяють визначити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, і зазначає, які дані необхідні йому для вирішення цього питання (медичні документи, результати додаткових досліджень тощо), а також визначає термін повторного огляду.

Примітка. Мотивоване пояснення неможливості встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не звільняє експерта від необхідності вирішення інших питань, передбачених цими Правилами.

Висновок експерта видається на руки особі, що призначила експертизу, чи за його вказівкою надсилається поштою. У випадках, коли акт судово-медичного обстеження не був отриманий, він надсилається поштою не пізніше місяця після його укладення.

Видача документа на руки обстеженому допустима лише за письмовим дозволом слідчо-судових органів.

Заміна висновку експерта (акта) випискою чи іншими документами забороняється.

Скільки дають за легкі тілесні ушкодження? та Який штраф за нанесення тілесних ушкоджень?

Багатьох цікавить, скільки дають за легкі тілесні ушкодження та який штраф за нанесення тілесних ушкоджень передбачений законом. Відповідь залежить від того, за якою частиною статті 125 КК України кваліфіковано діяння, які наслідки настали для потерпілого та які обставини встановлені у справі. Нижче розглянемо, яке покарання за легкі тілесні ушкодження передбачене законом, у яких випадках може бути призначено штраф за статтею 125 КК України, а також наведемо приклад із актуальної судової практики.

Згідно із ст. 125 Кримінального кодексу України, умисне легке тілесне ушкодження — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, — карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року, або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

При цьому, якщо виходити з того, що для кваліфікації кримінальних правопорушень один неоподатковуваний мінімум доходів громадян становить 17 грн, то розмір штрафів за ст. 125 КК України буде таким:

• за ч. 1 ст. 125 КК України — штраф до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто до 850 грн (50 * 17 = 850 грн);
• за ч. 2 ст. 125 КК України — штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 850 грн до 1 700 грн (50* 17 = 850 грн, 100 * 17 = 1 700 грн).

Водночас слід враховувати, що штраф є лише одним із видів покарання, передбачених ст. 125 КК України. Остаточне покарання визначає суд з урахуванням усіх обставин кримінального правопорушення, особи винного, наявності пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин та інших вимог кримінального законодавства.

До прикладу, можна навести вирок Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2026 року у справі № 334/5163/26. За обставинами справи, обвинувачена ОСОБА_2 27 квітня 2026 року приблизно о 20:00 годині, знаходячись поблизу будинку №226 по проспекту Соборному в місті Запоріжжя, в ході раптово виниклого прямого умислу на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, нанесла не менше трьох ударів долонею правої руки в область правого ока потерпілій ОСОБА_4. Внаслідок чого спричинила потерпілій тілесне ушкодження у вигляді садна на нижній повіці правого ока, що кваліфікується як легке тілесне ушкодження.

Як наслідок, суд ухвалив, ОСОБА_2 визнати винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді штрафу у розмірі пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме: 850 (вісімсот пятдесят) гривень.

Детальніше у вироку за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137252966

Висновок

Отже, стаття 125 КК України регулює питання відповідальності за легкі тілесні ушкодження, визначає види покарання та критерії, за якими встановлюється ступінь тяжкості заподіяних травм. Для правильної кваліфікації правопорушення важливе значення мають судово-медична експертиза, належні докази та актуальна судова практика. Водночас кожна справа є індивідуальною, тому для правильної оцінки обставин необхідно детально дослідити конкретну ситуацію, проаналізувати всі докази та врахувати особливості кожного кримінального провадження.