Визначення місця проживання дитини: порядок, документи, судова практика, права батьків, рішення суду та зміна місця проживання дитини. 

Для чого визначення місця проживання дитини? та Що дає визначення місця проживання дитини?

Перед тим як вирішувати питання про визначення місця проживання дитини, важливо розуміти, які норми законодавства регулюють такі правовідносини. Сімейний кодекс України, Конвенція про права дитини, Закон України «Про охорону дитинства» та ЦПК України встановлюють основні права й обов'язки батьків, принцип найкращих інтересів дитини, порядок вирішення спорів між батьками та критерії, які враховують орган опіки та піклування і суд. Саме ці положення є правовою основою для прийняття законного й обґрунтованого рішення у справах про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ст.7 Сімейного кодексу України (далі – «СК України»), сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері сімейних відносин регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно із ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі: 1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів; 2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей. У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків. Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.

Згідно із ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Згідно із ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Як визначається місце проживання дитини?

Перед тим як визначити місце проживання дитини, орган опіки та піклування або суд всебічно оцінюють обставини кожної конкретної справи. Головним критерієм є найкращі інтереси дитини, а не бажання одного з батьків. При цьому враховуються умови проживання, виконання батьківських обов'язків, вік і стан здоров'я дитини, її особиста прихильність до кожного з батьків, а також думка дитини, якщо вона досягла відповідного віку та може її висловити. Саме ці критерії є вирішальними під час визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Згідно із ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст.12 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Визначення місця проживання дитини за відсутності спору

Якщо між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини, вони можуть самостійно врегулювати порядок реалізації своїх прав та обов'язків без звернення до суду. Зокрема, батьки мають право укласти договір про здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Такий договір визначає порядок виховання дитини, особистого спілкування з нею та участі у її житті, що сприяє уникненню конфліктів і забезпечує найкращі інтереси дитини.

Відповідно до ч.1-4 ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Як суд визначає місце проживання дитини?

Якщо батьки не можуть домовитися, визначення місця проживання дитини здійснюється у судовому порядку. При розгляді справи суд не надає перевагу матері чи батькові лише через їхній статус, а всебічно досліджує докази та оцінює, з ким проживання найбільше відповідатиме найкращим інтересам дитини. При цьому враховуються виконання батьківських обов'язків, висновок органу опіки та піклування, умови проживання, ставлення кожного з батьків до дитини, її вік, стан здоров'я, психологічний стан та інші важливі обставини. Нижче наведено норми законодавства та приклад із судової практики, які демонструють, як суди вирішують спори про визначення місця проживання дитини.                                                                                   

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч.1-6 ст.56 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

З метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до суду з позовом (заявою), брати участь у розгляді справ за його позовними заявами (заявами), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен обґрунтувати суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів. Невиконання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вимог щодо надання зазначеного обґрунтування має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Згідно із ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

До прикладу, можна навести рішення Біляївського районного суду Одеської області від 05 травня 2021 року у справі № 496/815/20. За обставинами справи, представник позивача звернулася до суду з позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.08.2013 року між сторонами по справі був укладений шлюб. За час перебування у шлюбі у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час сторони сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують, в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Фактично сторони припинили шлюбні відносини в листопаді 2019 року і дитина проживала весь час разом з матір`ю. Вихованням дитини повністю займається матір. Відповідач не лише не займається вихованням дочки, але і проявляє свою агресію до неї та позивачки, чим спричиняє психологічну травму дитині. Відповідач неодноразово в присутності дитини використовував ненормативну лексику, погрожував, вів себе агресивно, що призвело до необхідності проходити психологічне лікування позивача та їх спільної з відповідачем дитини. У зв`язку з викладеним представник позивача звернулась до суду з вказаним позовом.

19.08.2020 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не погоджується з викладеними обґрунтуваннями вимог позивача, вважає їх недоведеними, безпідставними та незаконними з огляду на наступне. Відповідач тяжко та багато працює для забезпечення доньки усім необхідним для її нормального розвитку та безтурботного майбутнього, він під час шлюбу не міг приділяти таку ж кількість часу, яку могла собі дозволити його непрацююча колишня дружина (позивач). Водночас ОСОБА_2 , як примірний батько, ніколи не порушував свій обов`язок піклуватися про доньку та завжди брав активну участь в її житті та позитивному розвитку. Вищевказане, попри активний вплив ОСОБА_1  на формування у доньки та суду образу відповідача «злочинця-батька», підтверджується доданими самою ж стороною позивача Результатами тестування. Відповідно до Результатів тестування дитина більше ніж позитивно відгукується про свого тата (відповідача), особливо вона любить спільні заняття фітнесом, прогулянки, обійми. Між колишнім подружжям виникали конфлікти та суперечки (це встановлено також у судових рішеннях, на які посилається сторона позивача), але відповідач ніколи не бив та не проявляв агресію по відношенню до своєї дитини. Достовірні докази зворотного, всупереч неодноразовому звинуваченню позивачем у цьому  ОСОБА_2 , надані не були. У вказаних рішеннях суду така обставина також встановлена не була. Позивач вчиняє активний опір реалізації прав відповідача щодо проведення часу з донькою. На намагання в телефонному режимі домовитись із ОСОБА_1 про зустріч з дитиною відповідач отримує відмови у грубій формі. Через таке порушення позивачем батьківських прав, відповідач звернувся 06.02.2020 року до служби у справах дітей Одеської міської ради із заявою про встановлення графіку зустрічей із донькою, однак ніякого рішення винесено не було. Для захисту своїх порушених прав відповідач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. У ОСОБА_1 була ( а можливо, є і по цей час) наркотична залежність. Вона у 2019 році проходила курс лікування у Реабілітаційному центрі «Сходи». Відповідач є люблячим батьком та нього наявні всі умови для забезпечення найкращого розвитку доньки, а отже, враховуючи аморальність поведінки (способу життя) ОСОБА_1 , - проживання дитини саме з відповідачем (батьком) відповідатиме її інтересам. Відповідач не погоджується з наявним в матеріалах справи висновком Органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, оскільки висновок винесений на підставі складених зі слів позивача документів, без врахування думки відповідача та дослідження умов, які він може забезпечити доньці. Обставина того, що ОСОБА_2 нібито не заперечує проти визначення місця проживання дитини з позивачем не відповідає дійсності, оскільки заява про встановлення графіку зустрічей із донькою від 06.02.2020 р. не містить такого. А тому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити, та визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.

07.09.2020 року позивач надала до суду відповідь на відзив, згідно якої вказала, що вона неодноразово була жертвою фізичного насилля зі сторони колишнього чоловіка, крім того, ОСОБА_2 застосовував фізичне насилля при малолітній дитині, якій завдав психологічну травму, це встановлено психологом і висновок було надано до позовної заяви. Відповідно до постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 30.08.2019 року, справа №523/13562/12, ОСОБА_2 був притягнений до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Як вказано в постанові, в протоколі про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 345591 від 22 серпня 2019 р., вбачається, що 21 серпня 2019 року, о 11 год. 20 хв. ОСОБА_2 перебуваючи за домашньою адресою, влаштував сімейну сварку, висловлювався нецензурною лайкою на адресу дружини ОСОБА_1 , тим самим вчинив домашнє насилля. Після того, як сторони почали проживати окремо (з 15 грудня 2019 року) батько, ОСОБА_2 , ні разу не надав матеріальної (грошової) допомоги дитині. Дівчинка знаходиться на повному забезпеченні матері та бабусі. Крім того, в Суворовському районному суді м. Одеси в провадженні судді Сувертак І.В. знаходиться справа №523/19791/19, і відповідач, надаючи відзив на позовну заяву вказав, що востаннє дохід було отримано відповідачем в 2018 році, вказує, що в 2019-2020 році фактично підприємницьку діяльність не здійснював, а тому дохід взагалі відсутній. Також відповідач вказує, що живе за рахунок відкладених раніше коштів, тому позивач вважає, що твердження про «важку працю» не відповідають дійсності. ОСОБА_1 працює за трудовим договором. Згідно довідки №557 від 01.09.2020 року, ОСОБА_1 не значиться на наркологічному обліку. Крім того, як вбачається з висновку органу опіки та піклування, ОСОБА_2 власноруч написав заяву, що не заперечує про визначення місця проживання малолітньої дочки з матір`ю.

28.12.2020 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він зазначає, що посилання сторони позивача на постанову Суворовського районного суду міста Одеси від 30.08.2019 у справі № 523/13562/19 не заслуговує на увагу суду. У вищевказаній постанові вказано виключно про нецензурну лайку в бік ОСОБА_1 . Однак, жодним рішенням суду не встановлено, що ОСОБА_2 проявляв агресію або будь-яким чином скривдив свою доньку - ОСОБА_3 ОСОБА_1 чинить перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 з його донькою, що позбавляє можливості відповідача надати будь-яку матеріальну допомогу, робити подарунки дитині тощо, а також найголовніше - піклуватися та виховувати доньку. Наразі розгляд позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні батька з донькою та встановлення графіку зустрічей розглядається у Суворовському районному суді м. Одеси (справа № 523/8286/20).

Судом встановлено, що в судовому засіданні, 17.08.2013 року між сторонами було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , зареєстрованого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Суворовському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №983.

Від вказаного шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 28.01.2020 року Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Згідно довідки від 29.08.19 року, виданої Обласним центром медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім`ї, встановлено, що дитина, ОСОБА_3 , 2014 року народження, стала свідком фізичного насильства до матері з боку батька, тому потребує консультацій дитячого психолога.

Згідно консультації дитячого психолога, а саме результатів тестування від 06.12.2019 року, мати ОСОБА_3 приділяє увагу розвитку дівчинки, поряд з відвідуванням дитячого садка дівчинка ходить на підготовку до школи. Загальний рівень інтелектуального розвитку дівчинки відповідає віковим нормам. При виборі кольорових карток в тесті «Кольорових відносин» на перший план вона ставить маму, характеризуючи її як добру і веселу. Про свого батька ОСОБА_3 відгукується досить позитивно, зазначає ряд спільних заходів, які вона дуже любить (спільні заняття фітнесом, прогулянки, обійми). В силу спонтанних, агресивних дій батька по відношенню до матері, у дівчинки в рамках сім`ї сформувався підвищений рівень настороженості, ситуативної тривожності і бажання взяти на себе контроль за ситуацією. Дівчинка постійно очікує будь-яких негативних дій з боку батька по відношенню до матері - це підвищує у неї рівень внутрішньої напруги, і формує ряд захисних форм поведінки. Якщо вона буде і далі перебувати в ситуації постійного стресу, бути пасивною (іноді і активною) учасницею батьківських сварок, то велика ймовірність невротичного розвитку її особистості та формування ролі «жертви» в її майбутніх сімейних відносинах.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15.01.2020 р. по справі №523/427/20, видано обмежувальний припис, яким визначено тимчасові обмеження прав ОСОБА_2 , а саме заборонено строком до 6 місяців перебувати в місцях проживання та перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3

06.02.2020 року відповідач звернувся до служби у справах дітей Одеської міської ради із заявою про встановлення графіку зустрічей із донькою.

Згідно психолого-педагогічної характеристики на ученицю, виданої ШРР «Місто знань», вбачається, що навчанням дитини цікавиться матір, яка сумлінно ставиться до її виховання та виконання домашніх завдань.

Згідно довідки №557 від 01.09.2020 року, ОСОБА_1 не значиться на наркологічному обліку, що спростовує твердження відповідача про наявність наркотичної залежності позивачки.

Як вбачається з довідки від 22.07.2020 року, ОСОБА_1 надає послуги соціального працівника в ГО «ГР «Віра, Надія, Любов» за договором ЦПХ з 02.01.2020 року по теперішній час.

Судом зазначено, що враховуючи, що судом встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір`ю не суперечитиме інтересам дитини, а також враховуючи висновок органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог та визначення місця проживання дитини на даний час разом з матір`ю. Будь-яких даних, які б спростовували висновок органу опіки та піклування, судом під час судового засідання не здобуто. Також, визначення судом місця проживання дитини - з матір`ю, жодним чином не позбавляє відповідача брати активну участь у її вихованні, спілкуванні з нею.

Як наслідок, суд ухвалив, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю - задовольнити. Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Детальніше у рішенні за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96984692

Які документи потрібні для визначення місця проживання дитини?

Перш ніж звертатися до суду або органу опіки та піклування, важливо правильно підготувати документи для визначення місця проживання дитини. Саме від повноти та належності поданих доказів значною мірою залежить, чи зможе суд всебічно оцінити обставини справи та встановити, що відповідає найкращим інтересам дитини. Розглянемо, які документи для визначення місця проживання дитини необхідно подати, які вимоги до них встановлює закон та які докази найчастіше враховуються судами під час вирішення таких спорів.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із ст.177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов’язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

У разі зазначення в позовній заяві реквізитів рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг до заяви додається документ, що підтверджує наявність такого рахунку.

Відповідно до ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із п.72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, для розв’язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім’ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею.

У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.

Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини.

Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення), селищної, сільської ради про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Таким чином, на підтвердження своїх вимог у справах про визначення місця проживання дитини сторони можуть подавати різноманітні письмові докази, які підтверджують сімейний стан, матеріальне забезпечення, житлові умови, участь у вихованні та здатність забезпечити належний розвиток дитини. Зокрема, це можуть бути паспортні документи, довідки про місце проживання, свідоцтва про народження дитини та про шлюб (або його розірвання), довідки з місця навчання чи дошкільного закладу, документи про доходи, довідки про сплату аліментів, медичні документи, характеристики, акти обстеження житлово-побутових умов, оцінка потреб сім'ї, а також висновок органу опіки та піклування. За наявності відповідних обставин можуть подаватися й інші докази, зокрема документи, що підтверджують стан здоров'я дитини чи батьків, факти домашнього насильства або інші обставини, які мають значення для визначення найкращих інтересів дитини.

Які документи потрібні для визначення місця проживання дитини зазначається і у судовій практиці.

Як вбачається із рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 січня 2025 року у справі № 569/11399/24.

За обставинами справи, ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, в якому просила визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовані тим, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. На даний час в провадженні Рівненського міського суду перебуває на розгляді цивільна справа № 569/8223/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та поділ спільного майна подружжя , рішення по якій не ухвалено. Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з нею АДРЕСА_1 , а по домовленості між батьками вихідні проводить з відповідачем по його місцю проживання. Як за час спільного проживання сторін, так після того, як сторони почали проживати нарізно, батько мало приділяє уваги доньці, не грає та не гуляє з дитиною, більшість часу проводить в мережі інтернет , і коли донька з ним у вихідні дні, батько не ставить їй обмежень щодо гаджетів, що може негативно впливати на її нервову систему. Дитина має прив`язаність до матері та тісний емоційний контакт саме з мамою, яка займається вихованням та розвитком дитини, дбає про емоційний, фізичний та пізнавальний розвиток доньки. Саме матір водить доньку на гуртки та відвідує з донькою басейн, грається з дитиною та проводить з нею час. Як вбачається з психологічного висновку дитини, донька сторін має травматичний досвід пов`язаний з конфліктами між батьками, дитина була свідком вербальної та фізичної агресії з блоку батька ОСОБА_4 до матері, конфлікти між батьками, агресія з блоку батька призводить до почуття сильної тривоги та дезадаптації у доньки сторін ОСОБА_5 . Позивач вказує, що вона працює, має стабільний дохід, не має шкідливих звичок, алкоголем не зловживає, в квартирі, де вона з донькою мешкає, створені всі побутові умови, гарні житлові умови. ОСОБА_1 просить суд визначити місце проживання доньки саме з нею, оскільки вважає, що найбільш сприятливими для фізичного, психічного та особистісного розвитку дитини є умови проживання саме з нею, вона піклується про доньку, турбується про її здоров`я, цікавиться навчальним процесом, інтересами дитини і це буде відповідати якнайкращим потребам та інтересам доньки ОСОБА_5 , сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі.

Щодо поданих документів, суд зазначив, що розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , що видане Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 …

… Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 працює, має стабільний дохід, що підтверджується копіями довідок про доходи від 12 липня 2024 року та 12 липня 2024 року, що видані Рівненським обласним відділенням (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, дбає про навчання дитини, цікавиться її успіхами, що стверджується копією повідомлення директора Рівненського ліцею №7 Л.Н. Шмарчук від 30 серпня 2024 року, піклується про здоров`я доньки, про що свідчить копія довідки ФОП ОСОБА_8 , про те, що всі обстеження, вакцинації та медичні огляди ОСОБА_2 згідно декларації відбувались за участі мами ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування №08-01-1722/24 від 24 жовтня 2024 року комісія з питань захисту прав дитини, як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради прийняла рішення про доцільність залишення малолітньої ОСОБА_3 на проживання з матір`ю ОСОБА_1 .

Як наслідок, суд ухвалив, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог Службау справахдітей виконавчогокомітету Рівненськоїміської ради про визначеннямісця проживаннядитини - задовольнити. Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1 .

Детальніше у рішенні за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124683551

Таким чином, у вищезазначеній справі суд врахував свідоцтво про народження дитини, довідки про доходи матері, документи з навчального закладу щодо участі матері у вихованні дитини, медичну довідку про супровід дитини матір'ю під час медичних оглядів, висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з матір'ю, а також процесуальні заяви сторін, зокрема про визнання позову відповідачем. Крім того, позивач посилалася на психологічний висновок щодо емоційного стану дитини, однак суд не надав йому окремої оцінки та фактично не поклав його в основу свого рішення.

Висновок

Підсумовуючи, визначення місця проживання дитини є важливим правовим механізмом, який дозволяє захистити права та інтереси дитини, врегулювати спір між батьками й забезпечити стабільні умови для її життя та розвитку. Якщо батьки не можуть досягти згоди, питання вирішується органом опіки та піклування або судом, який оцінює всі обставини справи, подані документи, докази, висновок органу опіки та піклування та враховує найкращі інтереси дитини. Судова практика свідчить, що вирішальне значення мають не формальний статус матері чи батька, а їхня участь у вихованні, здатність забезпечити належні умови для розвитку дитини та підтвердження цих обставин належними доказами. Водночас рішення суду про визначення місця проживання не позбавляє іншого з батьків права на спілкування та участь у вихованні дитини, а за зміни життєвих обставин можлива і зміна місця проживання дитини у встановленому законом порядку.