ВС розглянув кримінальне провадження щодо оскарження рішення про видачу особи (екстрадицію)

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою залишено без змін ухвалу слідчого судді місцевого суду щодо скасування постанови Генерального прокурора про видачу (екстрадицію) громадянина Російської Федерації.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм міжнародних договорів України, однак ККС ВС визнав ці доводи необґрунтованими, залишивши без зміни судові рішення попередніх інстанцій.

Як зазначено в постанові ККС ВС, ухвала суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін ухвалу слідчого судді місцевого суду про скасування постанови прокурора про видачу (екстрадицію) особи може бути оскаржено в касаційному порядку лише прокурором з мотивів неправильного застосування судом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалася іноземною державою (ст. 591 КПК України).

При цьому неправильне застосування норми міжнародного права може мати місце у випадках, коли судом не було застосовано норми міжнародного права, яка підлягала застосуванню, або, навпаки, суд застосував норму міжнародного права, яка не підлягала застосуванню, або коли судом було надано неправильне тлумачення норми міжнародного права.

Що стосується переваги зобов’язань за міжнародними договорами України, то колегія суддів ККС ВС зазначила таке. Під час прийняття рішення про можливість екстрадиції може виникнути конфлікт зобов’язань, передбачених різними міжнародними конвенціями. Заборона на видачу особи за міжнародним правом щодо біженців і прав людини має переважну силу перед зобов’язанням провести екстрадицію. При цьому пріоритет зобов’язань з прав людини не залежить від наявності конкретних положень про це в договорі, яким установлюється зобов’язання про екстрадицію. Перевага цих зобов’язань перед зобов’язаннями за договорами про екстрадицію зумовлена їхньою правовою природою і місцем в ієрархії міжнародного правопорядку.

На відміну від договорів, що створюють винятково суб’єктивні, взаємні права та обов’язки між Державами, акти з прав людини і захисту біженців установлюють особливий правопорядок, що включає об’єктивні зобов’язання захищати права людини.

Щодо реалізації принципу невислання колегія суддів ККС ВС зазначила, що підстав уважати, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм міжнародних договорів України у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, а також порядку отримання притулку, немає.

Крім того,  апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ухвалення Генеральним прокурором постанови про видачу особи на запит іноземної держави є передчасним.

Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 757/23964/20-к (провадження № 51-830км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97315657.

Взято з сайту Верховного Суду.

Мітки: Мітки