Статті адвоката

Службове підроблення є злочином лише, якщо є прямий умисел

Відповідно до ч.2 ст.24 Кримінального кодексу України зазначається, що прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. 

Відповідно до ч.2 ст.24 Кримінального кодексу України зазначається, що прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. 

ч. 1 ст.366 Кримінального кодексу України передбачено, що cкладання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів караються штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Важливим у даному аспекті є позиція Верховного Суду, яка викладена у Постанові від 23 січня 2020 року у справі № 278/668/15. 

Згідно з даною Постановою було передбачено, що пунктом 3 ч. 1 ст. 373 КПК передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється вразі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Мотивувальна частина виправдувального вироку згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

З матеріалів кримінального провадження видно, що суд першої інстанції встановив, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.366 КК, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, а тому виправдав його у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад цього кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи прокурора щодо незаконності виправдувального вироку, оскільки перевіркою матеріалів кримінального провадження встановив, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності складу злочину, у вчиненні якого обвинувачувався виправданий, є обґрунтованими і мотивовані належним чином, із чим погоджується і колегія суддів з огляду на таке.

З обвинувального акта видно, що ОСОБА_6 обвинувачувався у службовому підробленні, а саме в тому, що він вніс до протоколу про вчинення адміністративного правопорушення завідомо неправдиві відомості про вчинення ОСОБА_8 адміністративного правопорушення, передбаченого 122-2 КУпАП. Дії ОСОБА_6 було кваліфіковано за ч. 1 ст.366 КК.

Дослідивши надані стороною обвинувачення письмові докази та допитавши в судовому засіданні свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , суд установив, що ці докази не доводять того, що ОСОБА_6 , складаючи протокол про адміністративне правопорушення та вносячи до нього певні відомості, усвідомлював їх неправдивий характер. Навпаки, суд дійшов висновку, що обвинуваченийбув упевнений, що правопорушення було вчинено саме ОСОБА_8 , тобто був переконаний управдивості відомостей, які вносив до протоколу.

При цьому суд установив, що ОСОБА_6 як інспектор дізнання відділення ДАІ, діючи у межах своїх повноважень, вжив заходів щодо з`ясування обставин, викладених у рапорті старшого інспектора ДПС при УДАІ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_16 від 30 грудня 2013 року, про те, що 29 грудня 2013 року близько 12:30 на 20-му км автодороги Київ-Овруч в с.Нові Петрівці водій автомобіля марки «Фольцваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимоги інспектора про зупинку транспортного засобу. А саме: ОСОБА_6 здійснив опитування встановленого за номерним знаком власника вказаного автомобіля ОСОБА_8 , який чітко не міг пояснити, де перебував на час інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а також дав оцінку даним, що містилися у вищевказаному рапорті інспектора ДАІ ОСОБА_16 . Також суд звернув увагу на те, що дані про відсутність у системі відеофіксації «Рубіж» 29 грудня 2013 року належного ОСОБА_8 автомобіля «Фольцваген» були надані Управлінням державної автомобільної інспекції лише 16 лютого 2015 року, тобто після складання ОСОБА_6 адміністративного протоколу від 09 січня 2014 року.

Оскільки суд не встановив наявності в діях ОСОБА_6 умислу на вчинення службового підроблення, то він дійшов правильного висновку про відсутність суб`єктивної сторони інкримінованого йому злочину, яка характеризується тільки прямим умислом.

Ураховуючи, що в судовому засіданні не було доведено наявності у діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ст.366 КК, суд першоїінстанції дійшов висновку пронеобхідність ухвалити щодо нього виправдувальний вирок на підставі п. 3 ч. 1 ст.373 КПК. Суд апеляційної інстанції визнав це рішення таким, що відповідає вимогам закону.

Касаційний суд погоджується із висновками судів нижчих ланок, оскільки вони єобґрунтованими, а судові рішення достатньо мотивованими.

При розгляді кримінального провадження апеляційний суд зазначив в ухвалі суть доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора, ретельно їх перевірив, проаналізував ідав на них переконливі відповіді. Крім того, виклав аналіз доказів, детально мотивував прийняте рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 366 КК. Ухвала апеляційного суду повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, із даної позиції Верховного Суду можна дійти висновку, що важливим є дотримання кримінального та кримінального процесуального законодавства.

Відповідно до статті 91 Кримінального процесуального кодексу України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

 

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру. 

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

У свою чергу, ч.1 ст.92 Кримінального процесуального кодексу України, чітко вказує, що обов’язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Таким чином, сторона обвинувачення повинна довести прямий умисел особи під час вчинення злочину, який стосується службового підроблення, який передбачений ст. 366 Кримінального кодексу України. 

Image

Контакти:

Графік роботи:

Понеділок-Субота, з 9:00-20:00