Розгляд справ щодо недієздатності особи ускладнений небажанням присяжних брати в ньому участь – Ольга Ступак

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак і заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи – начальник правового управління (IV) Верховного Суду Михайло Шумило провели зустріч з Головою Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Матільдою Богнер, на якій обговорили питання забезпечення права на справедливий судовий розгляд у провадженнях щодо визнання недієздатними осіб з інтелектуальними та психосоціальними формами інвалідності та поновлення дієздатності.

Зустріч відбулася 22 липня у приміщенні Верховного Суду. У ній взяли участь спеціалісти з прав людини  Михайло Сорочишин та Олена Ащенко, модерувала захід начальник відділу міжнародно-правового співробітництва Верховного Суду Ліна Губар.

Матільда Богнер зауважила, що законодавство нашої країни не відповідає ст. 12 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, яку Україна ратифікувала наприкінці 2009 року, що призводить до порушення прав осіб, позбавлених дієздатності. Також вона зазначила, що суди в деяких випадках можуть розв’язати проблеми недосконалості законодавства судовою практикою, і звернула увагу на те, що вирішення відповідних спорів регулюється постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним», прийнятою ще 28 березня 1972 року.

Михайло Сорочишин звернув увагу на проблему розгляду справ без участі осіб, щодо яких приймається рішення про позбавлення, обмеження чи відновлення дієздатності. Друга проблема полягає в тому, що справи переважно розглядаються лише на підставі висновків судово-психіатричної експертизи, водночас правозахисники зазначають про низьку якість таких експертиз. Ще одна проблема – особи, щодо яких вирішується питання в таких справах, часто не можуть реалізувати право на правову допомогу.

Олена Ащенко сказала про погані умови утримання обмежено дієздатних осіб у медичних закладах, неналежний догляд за ними поза такими закладами. Деякі пацієнти цих закладів хотіли б отримати освіту, працювати поза межами інтернату, але законодавство не передбачає такої можливості.

Ольга Ступак зазначила, що Верховний Суд приділяє велику увагу забезпеченню прав людини, спрямовуючи судову практику у відповідному напрямі. Вона зауважила, що чинне законодавство дозволяє застосовувати положення Конвенції як джерело права, й судді активно це роблять. Доповідачка сказала, що попри запровадження касаційних фільтрів ЦПК України не поширює їх на справи про позбавлення, обмеження чи відновлення дієздатності особи. Однак до касаційної інстанції доходить небагато таких справ. КЦС ВС готовий проаналізувати рішення у цій категорії справ, які не були предметом його перегляду, та обговорити із суддями нижчих інстанцій проблемні питання. Також судді Верховного Суду доносять свою позицію до колег із нижчих інстанцій на лекціях у Національній школі суддів України.

Водночас Ольга Ступак розповіла Голові Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні про проблеми, з якими стикаються суди при розгляді цієї категорії справ. Вона запитала у співрозмовників про їхнє ставлення до участі в розгляді таких справ присяжних і пояснила, що в першій інстанції ці справи розглядає колегія у складі одного професійного судді та двох присяжних. Разом із тим суддям дуже непросто залучати присяжних, зокрема тому, що вони часто віддають превагу основній роботі й не бажають брати участь у розгляді справ. Михайло Шумило додав, що присяжні зобов’язані декларувати доходи, а це посилює небажання громадян ставати присяжними.

Матільда Богнер відповіла, що зі свого досвіду роботи в різних країнах вона не знає, щоб десь була система, за якої в розгляді таких справ беруть участь не фахівці юридичної професії.

Ольга Ступак сказала про необхідність донесення інформації про цю проблему до юристів, тому що, приходячи в судове засідання, вони бачать суддю і двох присяжних, але не завжди розуміють, як складно було судді забезпечити їх участь у засіданні. Суттєво загострилася ця проблема, коли законодавець установив дворічний строк чинності судового рішення щодо дієздатності особи і зобов’язав суд до закінчення чинності такого рішення розглянути клопотання про її продовження. «Суддям дуже важко забезпечити дотримання стоків розгляду таких клопотань з урахуванням проблем із забезпеченням участі присяжних», – зауважила Ольга Ступак.   

Також вона розповіла про проблему з представництвом осіб, щодо яких суд вирішує питання про дієздатність, оскільки такі особи самостійно звертаються за правовою допомогою у нечисленних випадках. Коли до участі у справах залучаються адвокати, інтереси особи представляються належним чином і відбувається якісний процес. Утім, переважно такі особи не звертаються за правовою допомогою, а залучити адвокатів з власної ініціативи суд не може. Тому Ольга Ступак уважає за потрібне на законодавчому рівні надати можливість суду звертатися до центрів БПД, щоб вони представляли інтереси осіб, щодо яких вирішується питання про дієздатність.  

Матільда Богнер погодилася з такою пропозицією та зазначила, що, наприклад, в Австралії, звідки вона родом, суддя навіть до того, як відкрити провадження у справі, якщо дізнається, що в учасника немає адвоката, може запропонувати забезпечити йому захисника.

Михайло Шумило також сказав про необхідність реформування законодавства у відповідній сфері, оскільки найбільшою законодавчою зміною після ратифікації Україною Конвенції була заміна в нормативно-правових актах радянського терміна «інвалід» на «особа з інвалідністю».

При цьому, хоча суди й можуть застосовувати положення Конвенції як пряму норму, вони мусять діяти в межах недосконалого в частині розгляду відповідних справ процесуального закону.


Зокрема, доповідач зауважив, що суди самі хочуть бачити особу, щодо якої розглядають справу. Але людина може бути прикута до ліжка. При цьому існують проблеми із проведенням засідань за участю таких осіб через відеоконференцзв’язок.

Водночас Михайло Шумило зазначив, що у своїх рішеннях у небагатьох таких справах Верховний Суд вказує: навіть наявність висновку експертизи не означає, що суд не повинен був особисто побачити людину та поставити їй запитання.

Також він зауважив, що до постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» було внесено кардинальні зміни в 1998 році, але й відтоді минуло багато часу, тож постанова вже не в усіх ситуаціях є релевантною. Однак суди застосовують практику Європейського суду з прав людини, Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 щодо судового контролю за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу, норми Конвенції.

Крім того, Михайло Шумило порушив питання про якість судово-психіатричних експертиз, які бувають чи не єдиним доказом у справах про позбавлення, обмеження чи відновлення дієздатності. Він запропонував розглянути доцільність підвищення вимог до відповідних експертів та контролю за їх діяльністю, а також вивчити можливість залучення додаткових доказів у таких справах з урахуванням досвіду іноземних країн.

Взято з сайту Верховного Суду.

Мітки: Мітки