Про юрисдикцію спорів, малозначні справи та застосування принципу верховенства права судді ВС розповіли на лекціях НШСУ

Ці питання порушили судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Наталія СакараАлла Олійник і суддя Касаційного господарського суду у складі ВС Олена Кібенко на лекціях для помічників суддів і консультантів місцевих загальних (окружних) та апеляційних судів. Лекції, що відбулися в онлайн-режимі протягом 18–22 січня 2021 року, проводились для підвищення рівня кваліфікації працівників судів Національною школою суддів України.

Олена Кібенко розповіла, що за три роки Велика Палата ВС розглянула майже три тисячі юрисдикційних спорів і сформувала більше 300 правових позицій. При цьому ВП ВС виходила з принципу, що критерій визначення юрисдикції має бути максимально простим і зрозумілим, тобто таким, щоб його можна було застосувати на момент звернення до суду з позовом, а не після того, як суд уже почав розглядати справу. Адже якщо рішення ухвалене судом не тієї юрисдикції, то це є підставою його скасування, незалежно від доводів апеляційної чи касаційної скарги.

Суддя також зазначила, що більшість юрисдикційних спорів пов’язана із низькою якістю процесуального закону, коли і сторони, і суди не можуть визначитись із юрисдикцією спорів. З другого боку, сторони можуть зловживати своїми правами – програвши спір у суді однієї юрисдикції, змінюють позивача, трохи по-іншому формулюють позовні вимоги і звертаються до суду іншої юрисдикції. «Це є зловживанням правом на судовий розгляд, і ВП ВС, визначаючи юрисдикційність спору, виходить із принципу, що один спір має розглядатися і повністю вирішуватися судом однієї юрисдикції», – сказала Олена Кібенко. За її словами, тут допомагає принцип, що відповідачем у справі має бути саме особа, з якою дійсно існує юридичний спір. Цим зумовлена відома позиція ВП ВС у низці справ, у яких суд зазначив, що ані державний реєстратор, ані нотаріус не може бути відповідачем у справі, де оспорюється право власності на майно чи корпоративні права. «Реєстратору чи нотаріусу немає різниці, хто є власником майна чи учасником товариства. Вони виконують технічні функції з реєстрації прав, які у майбутньому взагалі може виконувати комп’ютер (технологія блокчейн). Якщо визнавати їх відповідачами, то за такою логікою через кілька років доведеться судитися з комп’ютером», – пояснила доповідачка. Таким чином, відповідачем має бути саме особа, право власності чи інше зареєстроване право якої оспорюється.

Також Олена Кібенко пояснила, коли ВП ВС може дійти висновку, що спір взагалі не підлягає розгляду в судах. «Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Якщо ж за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, то немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, щоб вичерпати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін, за відсутності для цього юридичних підстав, сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення».  Такий висновок зроблений у постанові ВП ВС від 13 жовтня 2020 року № 369/10789/14-ц. Низка висновків ВП ВС спрямована на запобігання штучному створенню преюдиції, коли до суду звертаються для встановлення певних фактів, які потім будуть використовуватися в іншому спорі.

Крім того, суддя зупинилася на питанні щодо відступу ВП ВС від існуючих правових позицій, зазначивши, що на сьогодні це є єдиним процесуальним способом забезпечення єдності судової практики. На жаль, ЄДРСР не відображає відступи, але є багато комерційних розробок, якими сьогодні користуються суди. Також ВП ВС намагається активно інформувати про зміну правових позицій у дайджестах, на сайті ВС, у фейсбуці й телеграмі.

Олена Кібенко зазначила про важливість пошуку саме релевантної практики (правового висновку, який застосований у подібних відносинах), а також на декілька позицій, які можуть допомогти, якщо все ж таки трапляється ситуація, коли є декілька різних висновків ВС, які суперечать один одному.

Висновок ВП ВС завжди ухвалюється у справі, яка належить до певної юрисдикції, й іноді це призводить до ігнорування висновків, зроблених у господарських справах, при розгляді цивільних та адміністративних справ, і навпаки. Такий підхід є неправильним, навіть якщо рішення ВС було про застосування певної процесуальної норми і норма такого ж змісту міститься в іншому процесуальному кодексі, то вона має застосовуватися так само. «Тобто єдність має бути не тільки при застосуванні норм матеріального права, але й при застосуванні судами норм процесуального права», – сказала доповідачка.

Наталія Сакара розповіла про особливості розгляду справ у письмовому (спрощеному) провадженні та в окремому провадженні з урахуванням правових висновків ВС. Вона охарактеризувала, які справи визнаються малозначними, оскільки це основна категорія справ, що розглядається в межах спрощеного позовного провадження. Зокрема, лекторка звернула увагу на критерії, якими суди мають керуватися, визнаючи справу нескладною.

Так, при визначенні незначної складності справи, що є підставою для визнання її малозначною, застосовуються такі критерії:

  • наявність сталої судової практики зі спірного питання;
  • характер і кількість фактів, які підлягають встановленню, тобто складність предмета доказування;
  • ускладнення суб’єктного складу, можливість вступу до процесу інших учасників справи;
  • кількість вимог, що розглядаються в межах однієї справи, можливість об’єднання, роз’єднання позовних вимог;
  • пов’язаність з іншими справами, що перебувають на розгляді в судах;
  • віддаленість із точки зору простору та часу між подіями і фактами, що розглядаються, та процесом судочинства;
  • кількість і специфіка доказового матеріалу, в тому числі свідків, яких слід допитати;
  • потреба в забезпеченні доказів;
  • інші обставини: оновлення законодавства, міжнародні фактори, а також винятки, передбачені в ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Наталія Сакара звернула увагу на справи, які розглядаються лише в порядку спрощеного позовного провадження, а також на випадки, коли питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного чи загального позовного провадження віднесено на розсуд суду, а коли для вирішення такого питання потрібне клопотання учасників справи.

Суддя зауважила, що відповідно до ч. 3 ст. 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг і характер доказів у справі, зокрема чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Окремо лекторка зазначила, що коли спір стосується чутливих сфер життя, наприклад питання виселення, визнання особи такою, що втратила право проживання, вселення тощо, то такі категорії справ не можуть визнаватися малозначними.

Крім того, Наталія Сакара зупинилася на загальних особливостях розгляду справ окремого провадження, звернула увагу на помилки, які допускаються судами під час розгляду таких справ. Зокрема, суди помилково визнають орган опіки та піклування заінтересованою особою, коли не подавалася заява про визнання особи недієздатною. В таких випадках орган опіки та піклування не є заінтересованою особою, оскільки він діє на підставі ст. 56 ЦПК України.

Алла Олійник розповіла про застосування принципу верховенства права в судовій практиці. Вона зазначила, що верховенство права характеризує такий стан цивільного судочинства, який залежить і від правової основи процесу, і  від діяльності суб’єктів, насамперед суду. Сьогодні українські суди широко застосовують цей принцип, але, незважаючи на загальні позитивні тенденції його застосування, не завжди застосовують верховенство право як основний інструмент для гарантування та захисту прав людини. Однак судді постійно навчаються, і в багатьох рішеннях вони вже не лише формально посилаються на принцип верховенства права, а змістовно розкривають складові елементи цього принципу й аналізують їх у контексті встановлених обставин конкретної справи.

Суддя ВС зазначила, що, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в апеляційному або касаційному порядку, суди вищих інстанцій констатують їх невідповідність принципу верховенства права: часто суди неналежним чином досліджують і оцінюють докази, порушують норми щодо виклику осіб, щодо призначення експертиз, неправильно тлумачать норми права, наслідком чого є втручання в права особи.

Водночас Алла Олійник відзначила позитивну тенденцію в застосуванні зазначеного принципу. До того ж суди не тільки частіше посилаються на принцип верховенства права в судових рішеннях, але й, вирішуючи справи, вже більше аналізують елементи цього принципу. Проте інколи бувають випадки, що навіть із наведенням такого аналізу в мотивувальній частині судового рішення його резолютивна частина не відповідає принципу верховенства права.

Лекторка звернула увагу, що немає єдиного універсального визначення поняття «верховенство права», оскільки для такого визначення треба враховувати дуже велику кількість чинників. «Навіть Європейський суд з прав людини неодноразово акцентував на ситуативності змістової інтерпретації поняття «верховенство права», традиційно уникаючи його однозначного визначення, яке можна було б поширити на всі випадки життя», – сказала Алла Олійник.

Однак вона зазначила, що Європейська комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) у доповіді, схваленій на 86­му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року), визначила елементи поняття «верховенство права»:

  • законність;
  • юридична визначеність;
  • заборона свавілля;
  • доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами;
  • дотримання прав людини;
  • заборона дискримінації та рівність перед законом.

«Саме через ці елементи, їх аналіз і застосування можна зрозуміти, як застосовувати “верховенство права”», – зазначила Алла Олійник.  Вона коротко розповіла про кожен із цих елементів. Зокрема, щодо «законності» доповідачка зазначила, що раніше суди застосовували формально-процедурні вимоги, але ігнорувався зміст закону. А сьогодні ми повинні розглядати законність як принцип, який означає, що треба дотримуватись приписів права. Також суддя ВС звернула увагу, що нині «законність» при вирішенні справ необхідно аналізувати через якість закону, тобто йдеться про вимоги щодо змісту закону. ЄСПЛ зазначав, що вислів «згідно із законом» означає, що закон не суперечить принципу верховенства права.

Елемент «юридична визначеність», звернула увагу Алла Олійник, передбачає, що текст закону повинен бути доступним, закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю, юридичні норми мають бути чіткими і точними. Принцип юридичної визначеності  вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Держава повинна дотримуватися взятих на себе зобов’язань і виконувати покладені на неї функції, а також виголошені перед людьми обіцянки. Тобто йдеться про поняття законних очікувань.

Алла Олійник також звернула увагу, що Європейський суд з прав людини втручання держави у здійснення прав і свобод особою з’ясовує з урахуванням таких критеріїв: відповідності закону, правомірної (легітимної) мети, необхідності у демократичному суспільстві. Суддя розкрила кожен з елементів цього «трискладового тесту» як юридичної конструкції, що є засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Із презентацією Олени Кібенко можна ознайомитися тут.

Із презентацією Наталії Сакари можна ознайомитися тут.

Із презентацією Алли Олійник можна ознайомитися тут.

Взято з сайту Верховного суду.

Мітки: Мітки