Оскарження рішення органу опіки щодо місця проживання дитини, коли є відповідний спір у суді, порушує принцип процесуальної економії – КЦС ВС

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про відмову в позові та задовольнив позов про визнання незаконним розпорядження районної державної адміністрації «Про визначення місця проживання малолітніх дітей».

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, зробивши такі правові висновки.

Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у разі якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть вирішити його в судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки та піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується з рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки ч. 3 ст. 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

У справі, що переглядалася, предметом оскарження було рішення органу опіки та піклування (розпорядження районної державної адміністрації «Про визначення місця проживання малолітніх дітей»).

Водночас у провадженні міського суду перебувала інша цивільна справа про визначення місця проживання дітей колишнього подружжя між тими самими сторонами.

Отже, позивач мав захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування. Це відповідає принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.

Суд першої інстанції вказав, що оскаржуване рішення органу опіки та піклування не породжує певних правових наслідків для суб’єктів відповідних правовідносин, оскільки позивач може звернутися за вирішенням спору про визначення місця проживання дитини безпосередньо до суду.

Таким чином, судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.

Постанова Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі № 370/408/19 (провадження № 61-15434св20).

Взято з сайту Судової влади України.

Мітки: Мітки