Медіацію доцільно запровадити в деяких категоріях сімейних, трудових, спадкових і земельних спорів – судді КЦС ВС

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Олена БілоконьГанна КоломієцьАндрій Грушицький і заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи – начальник правового управління (IV) ВС Михайло Шумило взяли участь у засіданні Міжрегіональної групи регіональних рад з питань реформи правосуддя (РРРП) «Медіація у цивільних спорах». Захід відбувся 23 липня 2021 року, він організований РРРП спільно з Українською академією медіації і проєктом ЄС «Підтримка реформ юстиції і правосуддя в Україні (Право-Justice)».

На засіданні обговорювали, зокрема, категорії цивільних справ, у яких найчастіше відбувається примирення сторін, у тому числі під час процедури врегулювання спору за участю судді, а також доцільність запровадження обов’язкових медіаційних зустрічей у деяких із категорій спорів та нюанси, які при цьому необхідно враховувати, тощо.

Олена Білоконь підтримала позицію, що медіабельними передусім є деякі сімейні спори, зокрема ті, що стосуються аліментних зобов’язань, реалізації батьківських прав та обов’язків: спори про визначення місця проживання дитини, участь батьків у вихованні дитини та ін.

«Виходячи з того, що такі спори емоційно чутливі для учасників, застосування альтернативних позасудових способів їх вирішення є позитивним. У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення означених спорів між батьками зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням порозумітися між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей», – сказала вона. А також додала, що медіація дає змогу врахувати особливості кожної ситуації, забезпечує конфіденційність, створює специфічну обстановку, в межах якої учасникам легше висловити свої тривоги, сумніви щодо  можливих варіантів вирішення сімейного конфлікту та віднайти оптимальне рішення щодо піклування про дітей. Правосуддя не в змозі регулювати і встановлювати сталі людські стосунки краще, ніж це зроблять самі  учасники конфлікту за допомогою медіатора.  Крім того, ця процедура допомагає заощадити час і гроші учасників.

Особливо корисною, за словами Олени Білоконь, медіація може бути при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини, один із батьків якої є іноземцем і проживає за кордоном. У таких випадках медіація дозволяє враховувати культурні особливості різних країн, їх правові системи, релігійні переконання учасників, тому таке врегулювання має потенціал бути більш м’яким і всебічним, ніж вирішення спору по суті судом. «Медіація в таких спорах бере до уваги принципові питання, які стосуються культурної, соціальної, релігійної ідентичності учасників, дозволяє прийняти рішення, яке врахує інтереси всіх учасників процесу», – сказала вона.

Михайло Шумило навів статистику щодо вирішення спорів за участю судді. Суди загальної юрисдикції за рік розглядають приблизно 1 млн справ. Протягом 2019 року було постановлено лише 50 ухвал про проведення врегулювання спору за участю судді, і лише у 12 випадках сторонами досягнуто примирення. У 2020 році кількість таких ухвал збільшилася до 77, а досягнуто примирення у 22 випадках. «Статистика свідчить про те, що цей інструмент потребує удосконалення», – зауважив доповідач.

Доповідач зазначив також про великий потенціал застосування медіації у вирішенні трудових спорів. Він зауважив, що її слід поширити не лише на індивідуальні трудові спори, але й на колективні. «На вирішення колективних трудових спорів законодавець установив монополію Національної комісії з посередництва і примирення. У законопроєкті «Про медіацію», який Верховна Рада України прийняла в першому читанні, передбачено, що із застосуванням медіації можуть розглядатися й колективні трудові спори», – сказав Михайло Шумило. Також він вважає перспективним застосування медіації для вирішення земельних спорів між фізичними особами. 

Ганна Коломієць зауважила, що за цивільним процесуальним законодавством України примирення між сторонами можливе внаслідок врегулювання спору за участю судді, укладення мирової угоди між сторонами, а також випадки примирення сторін можуть виражатися у формі відмови позивача від позову чи визнання позову відповідачем.

Однак усі ці випадки стосуються ситуації, коли справа вже перебуває в суді. Натомість доповідачка вважає за доцільне запровадити медіацію як досудове врегулювання спорів, щоб сторони могли обговорити можливість примирення, не звертаючись до суду.

Вона зазначила, що окрім вищезгаданих сімейних спорів медіабельними є деякі категорії спадкових спорів, якщо однією зі сторін не виступає держава. Також Ганна Коломієць зауважила, що досудова медіація не має примушувати до примирення, а має дати можливість консультативної бесіди з медіатором і змогу зрозуміти, що є такий альтернативний спосіб вирішення спору. Сторони повинні завжди мати вибір. У випадку, якщо шляхом медіації спір не вирішено, сторони можуть звернутися до суду.     

Крім того, суддя сказала, що є категорії справ, у яких не можна наполягати на проведенні досудової медіації. Зокрема, йдеться про ситуації, пов’язані із домашнім насильством. «Не можна спонукати та примушувати постраждалу особу проти її волі до проведення перемовин щодо примирення із кривдником, який здійснював і продовжує здійснювати психологічне, економічне, фізичне або сексуальне насильство», – зазначила вона.

Андрій Грушицький поділився досвідом судді касаційної інстанції. Він зауважив, що на стадії касаційного провадження примирення може відбуватися шляхом затвердження мирової угоди, і такі випадки непоодинокі. Але переважно примирення на цьому етапі відбувається шляхом відмови від касаційної скарги. В останньому випадку має важливе значення сталість судової практики.

«Якщо сторона у справі, яка подала касаційну скаргу, бачить чітку практику Верховного Суду і прогнозує рішення, то очевидно, що їй немає сенсу доводити процес до кінця касаційного провадження, і вона подає заяву про відмову від касаційної скарги», – пояснив суддя. Тому він акцентував, що на стадії касаційного розгляду вірогідність примирення сторін залежить не від категорії справ, а від сталості судової практики.

Андрій Грушицький зазначив, що процедура медіації не має перетворюватися на формальність, коли достатньо буде лише констатувати незгоду сторін на примирення, щоб далі вони вже могли йти до суду. Натомість вона повинна призводити до реальних змін у цивільних правовідносинах. Суддя нагадав: часто попереднє судове засідання в першій інстанції зводилося до того, що сторони приїздили до суду з віддалених куточків району, щоб лише засвідчити, що позивач підтримує позов, а відповідач його не визнає.

Також доповідач зазначив, що медіація має бути незалежною професійною оплачуваною діяльністю.

Взято з сайту Верховного Суду.

Мітки: Мітки