КЦС ВС висловився щодо права дитини на вселення до місця проживання одного з батьків після досягнення нею повноліття

Позивачка звернулася до суду з позовом до батька про вселення та заборону чинити перешкоди у користуванні житлом.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що від народження проживала з батьками у квартирі, яку відповідач згодом приватизував, а у зв’язку з припиненням сімейних відносин між батьками вона разом із матір’ю проживала в іншому місці. 

Через одноособову приватизацію відповідачем житла, що була визнана рішенням суду незаконною, позивачка тимчасово не проживала у вказаній квартирі та змогла відновити своє право на користування лише після завершення судового процесу, а саме з моменту реєстрації свого місця проживання за вказаною адресою, яке відбулося після досягнення нею повноліття.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено з огляду на те, що після досягнення 18 років гарантії збереження права на користування житлом у позивачки як повнолітньої особи припинилися,  на час звернення до суду вона не вчинила жодних дій, спрямованих на реальну зміну свого місця постійного проживання, тому втратила право користування спірним майном як особа, що вибула на інше постійне місце проживання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з висновками апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, навівши такі правові висновки.

Частиною 1 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

На час вибуття зі спірного житла позивачка була малолітньою особою та особою з інвалідністю, яка самостійно не могла визначати своє місце проживання, а тому за нею збереглося право на користування житлом за місцем проживання її батька, незважаючи на факт зміни її постійного місця проживання.

Не впливає на поважність причин непроживання дитини у спірному житлі наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Втрата триваючих зав’язків позивачки зі спірним житлом відбулася не через її волевиявлення, оскільки вона, будучи неповнолітньою дитиною, у зв’язку з припиненням фактичних шлюбних відносин батьків проживала з матір’ю. Після досягнення 14 років позивачка не могла скористатися своїм правом на вибір та зміну постійного місця проживання через існування судового спору, наявність у неї інвалідності та недосягнення повнолітнього віку. Водночас у позивачки зберігся намір ставитися до спірного жилого приміщення як до свого місця проживання, про що свідчить той факт, що, досягнувши повноліття, вона зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі. Крім того, суди встановили факт чинення перешкод відповідачем у користуванні житлом позивачці, яка намагалася вселитися у спірну квартиру та зверталася до правоохоронних органів з метою захисту порушених прав.

Постанова Верховного Суду від  7 липня 2021 року у справі № 759/6629/19 (провадження № 61-2951св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98298895.

Взято з сайту Верховного Суду.

Мітки: Мітки