Поради

Ментальне здоров'я у контексті кримінальної відповідальності

Ментальне здоров'я є одним із ключових аспектів у питанні як кримінологічного характеру (якщо мова йде про заходи попередження злочинності), так і кримінального змісту (коли мова йде про чіткі юридичні критерії підстав притягнення до кримінальної відповідальності у контексті осудності).

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

Відповідно до ст.3 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я”, "здоров'я" – стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад.

Інший схожий термін, який вживається у даній статті цього Закону, має назву “невідкладний стан людини”, який визначається як раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

Ст.8 цього Закону передбачено, що держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи, судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, патологоанатомічних розтинів та пов’язаних з ними досліджень у порядку, встановленому законодавством.

Згідно із ст.53 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я”, з метою охорони здоров'я населення органи і заклади охорони здоров'я зобов'язані здійснювати спеціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія), а також карантинних захворювань.

Ст.71 цього ж Закону передбачено, що проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань в сфері судової медицини або судової психіатрії.

У свою чергу, Закон України “Про психіатричну допомогу” надає визначення таких двох понять як психічні розлади та тяжкий психічний розлад. Так, відповідно до ст.1 цього Закону, "психічні розлади" це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті. У свою чергу, "тяжким психічним розладом" вважається розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку. 

Слід наголосити на тому, що ментальне здоров'я важливим є в контексті питань кримінальної відповідальності. Зокрема, як вбачається із ч.1 ст.18 Кримінального кодексу України, суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Також, як зазначається у ч.2 цієї ж статті, спеціальним суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, суб'єктом якого може бути лише певна особа. 

Детальне визначення осудності” надається у ст.19 Кримінального кодексу України, де зазначається, що осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Також, Кримінальний кодекс України визначає таке поняття як “обмежена осудність”.  Відповідно до ст.20 цього кодексу, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Про різницю термінологічних понять “осудність” та “обмежено осудність”, свого часу наголосив Верховний Суд. Так, зокрема у позиції Верховного Суду, яка викладена у Постанові від 29 липня 2021 року у справі № 755/5059/19, де зазначалося, що системне тлумачення вищевказаних норм свідчить про те, що законодавець чітко відокремлює поняття неосудної особи від особи з обмеженою осудністю, посилаючись на те, що встановлення такої обставини в подальшому тягне за собою різні правові наслідки. Так, неосудною вважається особа, яка в цілому не може усвідомлювати свої дії або керувати ними, а тому не підлягає кримінальній відповідальності, тоді як особа з обмеженою осудністю лише не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, при цьому така особа підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, а факт визнання її обмежено осудною зобов`язує суд врахувати цю обставину під час призначення покарання. Неосудність або обмежена осудність є юридичними поняттями, тому висновок про можливість застосування до особи положень ст. 19 або ст. 20 КК України у конкретному провадженні робить суд, спираючись на результати судово-психіатричної експертизи.

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ, КОЛИ ОСОБА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН І МАЛА У ЦЕЙ ЧАС ПОРУШЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ'Я

Ст.93 Кримінального кодексу України передбачено, що примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення; 3) які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

У свою чергу, відповідно до ст.92 Кримінального кодексу України, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Серед видів примусових заходів медичного характеру, які передбачені ч.1 ст.94 Кримінального кодексу України, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

Детальні питання примусових заходів медичного характеру та примусового лікування викладені у Постанові пленуму Верховного Суду від 03.06.2005 № 7 “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування”, де, зокрема Верховний Суд постановив Звернути увагу судів на те, що за змістом положень КК 2341-14, законів від 22 лютого 2000 р. № 1489-III 1489-14 "Про психіатричну допомогу" та від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII 2801-12 "Основи законодавства України про охорону здоров'я" метою застосування примусових заходів медичного характеру і примусового лікування є: 1) вилікування чи поліпшення стану здоров'я осіб, названих у статтях 19, 20, 76, 93 та 96 КК 2341-14; 2) запобігання вчиненню зазначеними особами нових суспільно небезпечних діянь (злочинів), відповідальність за які передбачена нормами КК 2341-14. Враховуючи те, що досягнення цієї мети пов'язане одночасно з комплексом заходів соціальної реабілітації та з медикаментозним й іншим медичним впливом на здоров'я осіб, до здійснення якого зобов'язують судові рішення, суди повинні суворо додержувати вимоги законодавства, що регулює застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, підвищувати рівень судового розгляду справ зазначеної категорії, забезпечувати постановлення законних і обґрунтованих судових рішень.

Прохання також дивитись статтю Кримінальна відповідальність за наркотики: роль адвоката

Image

Контакти:

Графік роботи:

Понеділок-Субота, з 9:00-20:00